home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



13. Як чоботи повернули Румцайса до чесної праці

Минав уже третій рік, як Румцайс подався у розбійники.

Надворі ясно світив місяць, але в печері, де спали Румцайс і Манка, було темно, хоч у око стрель. Раптом у темряві хтось тяжко позіхнув.

— Це ти, Румцайсе? — спитала Манка.

Румцайс перевернувся на своєму ліжку, збитому із ялинових кругляків.

— Та ні, не я.

— Щоб нам іще вовк не забіг часом до печери! — злякалася Манка, запалила скіпку і почала зазирати у всі кутки. Посвітила і під Румцайсове ліжко. — Он воно що!

Під ліжком стояли Румцайсові чоботи — гожі чоботята власної роботи, які йому служили без перепочинку вже три роки.

Правий чобіт вискалив зуби і позіхав од вуха до вуха.

Румцайс сів, спустив ноги з ліжка, потер п'яту об п'яту і задумливо покрутив великими пальцями.

— Де ж я тепер візьму нові чоботи?

— Якби ти був простий городянин, то купив би, — мовила Манка. — Але ж ти розбійник. Спіймай шевця, коли йтиме лісом, і забери в нього чоботи.

Румцайс спохмурнів, аж борода в нього стала, наче чорна хмара. Потім узяв свою куртку з іспанської шкіри, дістав з кишені книжку, перев'язану шворочкою, і присів ближче до вогню.

— Ану ж бо добре глянь сюди, Манко. Це моя мандрівна книжка. А ось тут свідоцтво, що я скінчив навчання. Я сам був чоботар і скажу тобі щиро, що на свого брата чоботаря моя розбійницька рука не підніметься.

— Але ж не будеш ти в мене бігати босим по лісу, Румцайсе? — стурбовано сказала Манка.

— А буду, чом би й ні! — тупнув босою ногою Румцайс.

На ранок не стало чоботам краще, правий так само позіхав і просив каші. Румцайсове шевське начиння лежало аж у Їчині, в майстерні під баштою, тож не було чим полагодити чобіт.

Вранці по всьому лісу почали гомоніти, що розбійник Румцайс вчитиметься ходити босим. Прийшли подивитись на таку дивину олені й білки, на скелі всівся орел, на гілочці — синиця, з-під каміння з цікавістю визирали змійки та ящірки.

Коли зійшло сонце, мовив Румцайс:

— Ну, я пішов.

Відклав він пістоль, Манка його благословила, і Румцайс зробив перший крок із печери. Та тільки ступнув — зачепив великим пальцем об камінь. На другому кроці під ногу йому потрапив їжак, а третього кроку він уже вирішив не робити. Сів Румцайс на пеньок і каже:

— Не буду ж я лісовим звірам за посміховисько!

Манці було шкода Румцайса.

— Любий мій Румцайсе, я не переживу, якщо ти відіб'єш собі пальця, — сказала вона. — Краще я сама піду грабувати шевця.

І вона подалася на роздоріжжя під дубом, повз який проходили підмайстри-ремісники, вирушаючи мандрувати по світу.

Прийшовши на роздоріжжя, нарвала Манка жменю чорниць і по-розбійницьки зашмарувала собі все обличчя. Потім лягла в засаду за великим каменем. Свого пістоля в Манки не було, тому взяла вона з собою Румцайсовий і навела його на роздоріжжя. А щоб не так довго було чекати, почала вона вправлягися у розбійницьких рухах, які перебрала в Румцайса.

Нарешті побачила вона, як хтось іде дорогою від Їчина. Був то підмайстер шевського цеху Годятко. На палиці, перекинутій через плече, ніс Годятко пару чобіт з високими халявами. То були добрі чоботи; до вушок в них були привішені папірці, на яких писалося по-чеськи, по-німецьки і по-французьки:

«ЦЕ МІЦНІ, ЩЕ Й ГАРНІ ЧОБОТИ, БО ВОНИ ЧЕСНОЇ ЧЕСЬКОЇ РОБОТИ».

Підмайстер Годятко намірявся продати їх десь у Австрії або й у Швейцарії. Зараз він наближався до Манки по дорозі від Їчина, і ті чесні чоботи погойдувалися в нього за спиною на палиці.

У цю мить Манка виткнула руку з гущавини, хап! — і палиця вже порожня.

Підмайстер нічого не помітив і йшов собі далі.

А Манка побігла до Румцайса.

— Отепер ти можеш узутися!

Румцайс обдивився нові чоботи з усіх боків, обмацав їх і мало язика із захвату не проковтнув.

— Сто чортів! Оце справжня чесна робота!

— От добре буде ходити! — зраділа Манка і допомогла Румцайсові взути чоботи.

Румцайс устав і спробував, як воно ходиться в нових чоботях.

— Як улиті!

І зробив крок. Тоді другий. І третій. Хоче спинитись, щоб іще похвалити чоботи — але вони йдуть і йдуть далі, і ніяк їх не спиниш. І кричав на них Румцайс, і по-доброму вмовляв — чоботи несли його вперед і вперед. Так і промчав у них Румцайс через ліс, потім імператорською дорогою аж до самого Їчина.

— Манко, я їх не втримаю! — кричить Румцайс, а біля литок в нього тріпочуть папірці з написами, що ні чоботи найчесніші з чесних.

Побігла Манка за Румцайсом.

А чоботи тим часом протупали по їчинській дорозі, потім вулицею повз корчму «Місто Гамбург», ще й трохи за браму під баштою. Там і спинилися.

Спинилися вони перед майстернею, де на дверях прибито об'яву:

«ЗА ОБРАЗУ НОГИ ПАНА ВІЙТА ЗАЧИНЕНО АЖ ДО САМОЇ СМЕРТІ».

Ця об'ява висіла ще з того нещасливого часу, коли Гумпалова несправедливість вигнала Румцайса на розбійницький хліб.

— Може, зняти оце? — спитав сам у себе Румцайс і хвилинку зачекав, що скажуть чоботи.

Чоботи притупнули. Тоді самі сковзнули в Румцайса з ніг, повернулися й побігли за своїм справжнім хазяїном — підмайстром Годятком.

Румцайс зачекав, поки підійде Манка, і разом з нею зняв об'яву. Потім зайшли вони до майстерні. Було там усе так, як покинув Румцайс три роки тому, коли його вигнали з Їчина за образу Гумпалової ногн.

Хутко натяг Румцайс на себе шевський фартух, сів на стільчик, притиснув до коліна чобіт, який почав був колись шити, та й почав забивати у нього один за одним дерев'яні гвіздочки.

Манка тим часом затопила плиту в кухні, сіла на ослінчик і стала пригадувати, як його варять не розбійницьку юшку.

Раптом у майстерні за стіною перестав стукати молоточок. Манка побігла туди.

— Що тобі, Румцайсе?

А Румцайс дивиться на вивернутий гвіздочок і каже:

— Та це я міркую собі: може, воно й справді є на світі справедливість, і лишуся я назавжди при своєму ремеслі?


12. Як Румцайс повернув веселку на небо | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 14. Як Румцайс знову пішов у розбійники