home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



18. Як Румцайс вигнав велетня із Ржаголецького лісу

Після того, як пан князь і княгиня Майолена втекли з Їчина, Румцайс іще три дні стеріг імператорську дорогу, щоб князь не надумав часом повернутися.

На четвертий день прийшов Румцайс до Манки в печеру, ліг на ліжко з ялинових кругляків і промовив:

— Ну, того, що нас найдужче турбувало, ми позбулися. Тепер я трішки спочину.

І заплющив очі, щоб злегка, по-розбійницькому, задрімати. Та в цю мить до нього підсіла Манка.

— Не хочеться мені перебивати твій сон, Румцайсе, але через того князя занедбав ти дрібніші розбійницькі справи. Вчора була тут поштова сойка і розповіла, що до нас у ліс наміряється якийсь лихий велетень із Праховського скелища.

— Ті велетні добрячі крикуни і грабіжники, — похитав головою Румцайс.

І саме в цю хвилину хтось знадвору так постукав у скелю, що просто перед Румцайсом упав шмат стелі.

Румцайс вибіг із печери.

Надворі стояв велетень: старий бук сягав йому лише до пояса.

У ту ж мить велетень гукнув згори, ніби з хмар:

— З завтрашнього дня цей ліс — мій! А ти, Румцайсе, забирайся звідси геть!

Румцайс набрав повні груди повітря і закричав:

— Я цей ліс зумів оборонити від самого пана князя і обороню від будь-кого! І від тебе теж!

— Хотів би я бачити, як ти це зробиш, — загримів велетень і зареготав так, наче над краєм прокотився грім. — Але через те, що сьогодні в мене добрий настрій, прийду я після кави ще раз до тебе і будемо змагатися за Ржаголець: хто більше повалить дерев.

І велетень потупав назад до своїх скель, щоб добре виспатися перед змаганням. По дорозі зачепився головою за хмари так, що відразу почало збиратися на грозу.

— Ти диви! Із цим громобоєм так просто не розійдешся, — мовив Румцайс до Манки. — Такий дядько тільки поворухне мізинцем і враз розчахне дерево від вершечка аж до низу.

Манка добре знала, що важкі думки забирають у людини силу. Тому вона всміхнулася до Румцайса любенько і сказала:

— Знаєш, краще скочу я до льоху, принесу горнятко меду, і ти трохи підкріпишся.

І побігла по мед.

У лісі тим часом темнішало й темнішало. Десь над Їчином спалахнуло кілька далеких блискавок і прокотився грім.

Потім гримнуло зовсім близько, і Румцайс побачив, як од льоху мчить Манка із горнятком меду в руках.

— Оце так! Ти тільки поглянь сюди, Румцайсику!

Поставила вона горнятко перед Румцайсом. А мед мовби кипить увесь, щось там ворушиться і перекидається.

— Що воно таке? — здивувався Румцайс.

— Блискавка! — відповіла Манка. — Впала просто у мед.

Румцайс скочив з каменя.

— Гляди, щоб тобі не зашкодила!

— Та де там, — заспокоїла його Манка, — вона ж уся в меду і ледве ногами ворушить.

Тим часом у горнятку щось затріщало. Блискавка вистромила голову з меду і сумно сказала:

— Так погано мені ще зроду не бувало. Ніколи вже я, мабуть, не повернуся назад на моє рідне небо.

В горнятку щось зашелестіло і здалося, ніби блискавка плаче.

— Бідненька! — щиро зітхнула Манка.

Румцайс саме вчасно нагадав їй:

— Ти тільки сама сльози не пусти, а то зовсім її згасиш. Краще потримай горнятко, а я ту блискавку витягну, щоб не стало з неї тут грудки меду.

Манка міцно вхопила горнятко за вушка, Румцайс змастив собі руки борсучим салом і спритно витяг блискавку з меду. Чистенько її витер, вишарував ганчіркою і поставив на землю.

Дівча з блискавки було хоч куди. Не стояло на одному місці, стрибало, кожна жилочка в ньому так і грала. Полізла блискавка рукою у вогняну кишеню, витягла дивну машинку, поглянула на циферблат і каже:

— О, вже б я могла знову вжарити цілу бурю. Тільки як же я вам оддячу? Може, вам треба щось зруйнувати, посікти, розтрощити?

— Цього краще не треба, — відповів Румцайс. — А от чи не могла б ти зробитися кругленькою і маленькою, щоб залізти до мене в кишеню?

— О, це мені за іграшку, — весело мигнула блискавка і скрутилася в кульку. Вся вона яскраво сяяла і тихенько шелестіла.

Румцайс запхав її собі в кишеню.

Тільки встиг він зробити це, як прибіг велетень. Якусь хвильку тупав довкола печери, аж каміння саме викочувалося із землі і лісові струмки виливалися із своїх річищ. Тоді заревів:

— Гей, Румцайсе, вже й обід скоро. Пора мірятися силою! Я починаю!

Велетень вибрав бук — здоровенний, наче замкова башта, ступив до нього ближче і махнув рукою. В ту ж мить бук тріснув і розчахнувся згори до низу надвоє. Довго ще після цього все трусилося навколо в лісі.

Румцайс відхилився від трісок, що розлетілись на всі боки, обійшов розчахнутий бук і знавецьки промовив:

— Добряче зроблено. Таке в наших краях не часто побачиш.

— Тепер ти, — сказав велетень. — Правда, ти менший, тому можеш тільки доробити після мене оце діло.

Та Румцайс похитав головою:

— Я ніколи після інших не доїдаю.

Вибрав він бук у два рази більший. Ступив кілька кроків убік і обережно застромив руку до кишені.

— Наміряєшся ти добре. Тільки ж присідай нижче! — зареготав велетень.

Румцайс витяг руку з кишені і пошпурив у дерево кулю-блискавку.

Спершу все заблискотіло синім, а по краях засвітилися вогники. Потім довго гриміло, наче розсипалася купа ящиків. Це блискавка рубала бук на здорові кругляки. Тоді трохи стихло — це блискавка колола кругляки на тріски. Нарешті застрибали іскри — це блискавка сікла гілочки і складала їх у в'язанки, щоб після неї в лісі було добре прибрано. Потім стриб туди, стриб сюди, вклонилася й зникла. Залишилося після неї сім саженів чисто нарубаних букових дров.

Велетень тільки очі вибалушив, помовчав і зрештою сказав Румцайсові:

— Ну, хлопче, якщо вже твоя прислужниця отак порається, то як воно буде, коли ти сам за діло візьмешся?

І чимдуж дав драла назад, до Праховського скелища.


17. Як Румцайс вигнав із Їчина пана князя і княгиню Майолену | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 19. Як Румцайс ловив рибу