home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



19. Як Румцайс ловив рибу

Коли в Ржаголецькому лісі перестала двигтіти земля після лихого велетня, промовив Румцайс:

— От бачиш, Манко, вже й дрова нарубані. Тепер піду я по рибу, що обіцяв наловити на обід.

— Ти ж тільки не барися, Румцайсику. А то вже й до полудня хилиться, — сказала Манка.

Румцайс збігав у ліщину і виломив собі прут. На прут прив'язав волосінь, сплетену вшестеро з кінського хвоста, а на гачок насадив мурашину лялечку. Потім сів із вудкою на березі лісового озерця вище печери, де з давніх-давен господарював водяник цього лісу Волшовечек.

Хвилі гралися з поплавцем, але наживки риба навіть не торкалася.

Румцайс уже підвівся був, щоб піти до Їчина по оселедці, та в цей час поплавець застрибав, а потім занурився у чорну глибінь. Румцайс підсік вудку з такою силою, що аж у лісі загуло. Та замість риби побачив на гачку якусь дивну затичку — велику, виточену з твердого дуба.

Румцайс похитав головою, зняв затичку з гачка і закинув у траву.

Тим часом вода в озеречку зануртувала й закрутилася швидше і швидше. Водночас води меншало й меншало і зрештою відкрилося голе дно. В ньому чорніла дірка. Біля дірки сидів водяник Ржаголецького лісу Волшовечек. Він кисло мовив до Румцайса:

— Ну, Румцайсе, дякую тобі красненько, що ти осушив моє озеро.

І нещасний Волшовечек сумно наморщив свою жаб'ячу губку.

— Не журись, ми зарадимо цій біді, — відказав Румцайс. — Зараз я тобі затичку поверну.

Шукав він, шукав у траві понад берегом — затички не знайшов...

Водяник Волшовечек тим часом швидко висихав і все меншав та меншав.

— Ох, Румцайсе, якби тобі так пекло, як мені! — бідкався він. — Коли ти зараз же не поставиш затичку на місце, я геть висохну...

Волшовечек меншав і меншав. І якби в ту пору не нагодилася Манка з мискою води, то було б уже по Волшовечекові. Румцайс хутенько посадив водяника у миску і ну вихваляти нове його мешкання:

— От бачиш, як тут тобі добре!

Та Волшовечек тільки-но трохи просяк водою і пожвавішав, знову забідкався:

— Мені тут тісно! Хіба може водяник жити у мисці?

І все крутився у воді, трохи миски не вивернув.

— Ну, Румцайсе, кидай свої цяцьки, — мовила Манка, — треба конче дістати добрячу затичку і привести озеро до ладу.

Румцайс зміряв дірку на дні озера очеретинкою і вирушив до Їчина.

Покресавши чобітьми по майдану й вуличках, дістався він до майстерні бондаря Фейфера.

— Що тобі треба, Румцайсе? — запитав бондар.

Румцайс показав очеретинку.

— Затичку отаку завширшки.

Фейфер почав перебирати готові затички.

— Ні, такої великої у мене немає.

Румцайс почимчикував далі. На одному подвір'ї вино-торговець Кастл мив бочки, була їх там у нього ціла купа. І з кожної бочки стирчала затичка. Румцайс нишком присунувся й заходився вимірювати їх очеретинкою. Підійшла затичка аж із тієї бочки, що лежала на самому споді.

— Оце те, що треба, — мовив Румцайс.

Та коли він почав витягати затичку, бочка зрушила із свого місця, й уся купа розвалилась. А що садиба стояла на схилі, бочки покотилися просто на Румцайса. Попереду біг Румцайс, за ним гриміли бочки, а позаду перевальцем тюпав гладкий виноторговець Кастл.

Усе це мчало вулицею аж до майдану. Кастл уже не міг бігти далі; він зупинився, почервонів, як півонія, і розлючено закричав навздогін Румцайсові:

— Годі вже нам твоїх коників! Недаремно кажуть, що пан князь поскаржиться на тебе у Відні самому імператору!

Та бочки гуркотіли, і Румцайс навіть не почув Кастлових слів. Він гнав попереду бочок дорогою, що вела до солдатських казарм. Сам іще встиг проскочити ворота, але бочки ні. Вартовий, що стояв біля воріт, крикнув їм:

— Хальт, стріляти буду!

Бочки перелякались і спішилися перед ворітьми.

А Румцайс уже бродив по двору казарми, роздивляючись, чи не знайде десь тут затички для Волшовечека.

Аж ось він побачив у кутку двора гармату. В її ствол була забита затичка з найміцнішого дуба, щоб у гармату не затікав дощ.

Румцайс зміряв затичку очеретинкою і задоволено сказав:

— Ну, наче хто навмисне для Волшовечека зробив.

А з вікна на нього дивився офіцер.

— Ти чого там шукаєш? — гукнув він Румцайсові.

— Затичку для Волшовечека, — відповів Румцайс, видовбуючи затичку: сиділа вона глибоко, і не було за що її вхопити.

— Відійди геть, гармата заряджена! — знову крикнув офіцер.

— Якщо вона заряджена, то в який бік стрельнуть, щоб поцілити в озеро у Ржаголецькому лісі? — запитав Румцайс офіцера в вікні.

Той лише махнув рукою, Румцайс повернув гармату в той бік і смикнув за шнур. Гармата стрельнула, і затичка засвистіла в повітрі.

Румцайс подивився, чи правильно вона летить, а сам вискочив із казарми і подався навпростець додому.

Дійшовши туди, побачив, що озеро було так само порожнє, Волшовечек тихенько зітхав у мисці, а Манка вже здалеку гукала:

— Тебе тільки по смерть посилати, Румцайсе! Чи ти вже несеш ту затичку?

— Я її послав сюди найшвидшим шляхом. Вона вже давно мусить тут бути, — виправдувався Румцайс.

А Манка знову:

— Якщо вона має тут бути, то чого ж її нема?

— Туди до дідька, невже мені офіцер неправильно показав! — злякався Румцайс. — Манко, я, мабуть, вистрелив оту затичку в інший бік.

— Отже, мені квит! — зітхнув водяник Волшовечек і зменшився, мов риб'ячий міхурець.

Та в цю ж мить затичка була тут. Тільки прилетіла вона з боку Турнова, а не Їчина.

— Видно, той офіцер добряче наплутав, — сказав Румцайс. — Ось чого вона так довго літала.

Затичка вцілила просто у дірку на дні озерця і заткнула її. В озеро відразу почала набігати вода. Коли воно наповнилося, вилив у нього Румцайс із миски водяника Волшовечека.

Водяник проплив чистим плесом, визирнув із очерету і кинув Румцайсові порожню черепашку.

— За те, що ти нікчемний рибалка, дарую таку нецінну річ. Але за те, що ти моторний хлопець і добре справив, що зіпсував, тримай для Манки іще щось!

І Волшовечек подав Румцайсові гарного трифунтового коропа.

Засмажили його на дровах, які нарубала блискавка.


18. Як Румцайс вигнав велетня із Ржаголецького лісу | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 20. Як Румцайс запріг сома