home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



21. Як Румцайс покарав зажерливого мельника

За тиждень чи трохи пізніше після повернення з річки Ельби обідав якось Румцайс і замислено бовтав ложкою в мисці. Раптом ударив він себе кулаком по лобі, аж загуло, і промовив до Манки:

— Через клопоти з водяником Волшовечеком я мало не забув про бідолах, які ходять молоти у гірському млині!

Не доївши другої миски семикратної юшки, Румцайс ту ж мить вирушив у дорогу.

Йшов він понад потоком до гірського млина і все думав, як краще підступитися до мельника, що відсипає у помольців із кожного мішка щонайменше половину зерна. Але не міг вигадати нічого розумного.

Сонце пекло, і Румцайсові схотілося пити. Скинув він капелюх, набрав у нього води й відкрив уже рота, щоб напитися, як раптом почув голосок:

— Поглянь добре, що ти п'єш.

Подивився Румцайс у капелюх — аж там плаває малесенька зелена жабка. Виловив він її, жабка перекинулася через голову, і став із неї водяник Волшовечек.

— Куди тільки ступлю, так через тебе й спіткнуся, — сказав Румцайс.

А Волшовечек на те:

— Спасибі тобі, Румцайсе, що не поховав ти мене у своєму розбійницькому животі!

Сказавши це, махнув двома схрещеними пальчиками собі за плече і показав проти води. За хвилинку звідти по хвилях припливла стара катеринка.

— Оце тобі, Румцайсе, моя подяка, — промовив Волшовечек, скочив на глибину та й зник з очей.

Румцайс катеринку виловив, оглянув з усіх боків і покрутив головою:

— Ну й потішив мене Волшовечек! Хіба ж це подарунок для розбійника?

За хвилину Румцайса наздогнала Манка із смаженим курчам на глиняній тарілці.

— Ти ж і юшки як слід не попоїв, — бідкалася вона. —Я за тобою ганяюсь із такою смакотою, а ти граєшся цяцьками!

Та коли Манка краще роздивилась катеринку, подарунок їй сподобався.

— Знаєш що, Румцайсе, я на ній заграю, щоб тобі курча іще більше смакувало.

Румцайс одломив смажене крильце і почав полуднувати, а Манка покрутила ручку катеринки. Всередині щось зарипіло, але музика не заграла.

— Мабуть, треба крутити ручку в інший бік, — сказала Манка і закрутила знов.

У катеринці щось зітхнуло, а потім заграла музика і почали діятися дивні речі: смажене курча перед Румцайсом блідло та й блідло і врешті-решт стало не печене! На ньому наросло пір'я, курча дзьобнуло Румцайса в палець і втекло в гущавину.

— Волшовечек з нами пожартував, — засміявся Румцайс. — Заховай, Манко, цю штуку до нас у печеру, вона нам знадобиться.


Манка понесла катеринку додому, а Румцайс сказав, що піде далі — до гірського млина. Аж тут він побачив, що назустріч іде понад річкою бідний селянин Команек із села Подулшя. На плечі несе порожній мішок і зітхає.

— Чого ти крекчеш під тим мішком, коли він порожній? — запитав Румцайс.

— Тим-то й зітхаю, що він порожній, — відповів Команек. — Ще недавно був він повний пшениці, яку я ніс молоти до гірського млина, а мельник забрав її в мене.

Румцайс так спохмурнів, що аж смеркло навколо.

— Присядь-но, Команеку, отут на бережку, — сказав він. — Я саме йду туди. Що в тебе мельник узяв, те він і поверне.

Перекинув він порожній мішок собі через плече і легким розбійницьким кроком рушив проти води далі до млина.

Млин був гарний, справний, як годинник. Млинове колесо крутилося легко, вода так і грала, спадаючи вниз. Скрізь навколо млина стояли лантухи з борошном, мов солдати на параді.

На балкончику палив собі люлечку мельник — увесь білий від борошна. Румцайс подав йому порожній мішок.

— Ти із цього мішка забрав пшеницю у Команека з Подулшя. Так ти насип її назад.

Мельник оглянув себе, наче голуб, який милується сам собою.

— Таке кожен може сказати.

— Ану поглянь! — мовив Румцайс. Вхопився він за лопать млинового колеса і могутньою румцайсівською силою одразу ж зупинив млин. — Отак... І поки ти не повернеш Команекові пшеницю, доти не змелеш жоднісінької зернини.

Мельник пихато промовив:

— Все одно ти це колесо пустиш.

— Ні, не пущу!

— Ба пустиш, — сказав мельник, гукнув у млин, і на балкончик вийшла його дочка.

Це була справжня красуня, викохана на білих булках і червоних яблучках. Сперлася вона на стовпець і почала до Румцайса усміхатися. Всміхається і всміхається. Румцайс спробував одвести погляд, але очі не слухались його, і він прикипів ними до вродливої мельниківни. Млинове колесо випручилося у нього з руки, і Румцайс зітхнув:

— Я програв.


У цю пору сиділа Манка біля струмка перед печерою і натирала клоччям бронзові гвіздочки на подарованій катеринці. Раптом із струмка вистрибнула зелена жабка і промовила:

— Мерщій біжи з катеринкою до гірського млина!

— А чого?

— Біжи!

Манка вхопила катеринку і подалася. Прибігла до млина і побачила, що там робиться.

— То це ви удвох напали на мого Румцайса! — вигукнула Манка, вхопилася за ручку катеринки і покрутила її у зворотний бік.

І знову почали діятись дивні речі. Все раптом пішло навпаки: борошно посипалось із мішків і перетворилося на зерно, зерно вкладалося назад у колоски, колоски молоділи на очах, аж поки стали з них зелені вруна, а тоді й вони вросли назад у землю. Так воно й ішло мішок за мішком. Коли ж біля млина залишився один-однісінький мішок борошна, Румцайс гукнув:

— Годі, Манко!

Манка спинила катеринку, Румцайс завдав собі повний мішок на плечі і поніс його до річечки, біля якої сумно сидів Команек із села Подулшя.

Мельник вибіг на балкончик і кляв Румцайса, аж борошно летіло у нього з рукавів:

— Ох, урветься тобі скоро бас, Румцайсе, і забудеш ти про свої витівки! Кажуть люди, що пан князь скаржився на тебе аж у самому Відні, і сам імператор розгнівався на тебе!

Та Румцайсові так було смішно, що у млині все пішло задом наперед, що він пустив повз вуха і це попередження.


20. Як Румцайс запріг сома | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 22. Як Румцайс допоміг машиністові