home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



23. Як Румцайс зустрівся з Його Імператорською Величністю

Імператор вирішив, що спершу сам гляне на Румцайса. А щоб люди не дивувалися, чого це він зібрався до Їчина, оголосив, що мусить особисто перевірити, чи добре офіцери муштрують солдатів у цьому місті. Сів він у Відні на коня та й поїхав.

На той час доля не була ласкава до Румцайса і привела його просто на ту дорогу, якою їхав імператор.


У цей нещасливий день зібралася Манка нарвати на просіці полину і віднести його в Їчин на базар. Ще й Румцайса схотіла взяти з собою. От вони і пішли.

В Їчині на майдані розклала Манка полин навколо себе, ніби павич — пера, і почала закликати їчинських господинь:

— Молодиці та дівчата! Купуйте полин! Нема кращих ліків од живота! Мій полинець гіркіший за перець!

Послухав Румцайс це та й каже:

— Ой, Манко, мені аж пече у роті од твоїх слів. Піду-бо я погуляю містом.

На вулиці поблизу майдану помітив він у вікні сумну дівчину, яка поливала сльозами квітку в горщику.

— Хто тебе, дівчино, зобидив? — спитав Румцайс.

— Проїздив по цій вулиці на кобилі капітан Карлічек і забрав до війська мого Кубу, — мовила зажурена дівчина.

— Карлічек, кажеш? — Румцайс легким розбійницьким кроком повернувся на майдан і схопив в оберемок Манку разом із її полином: — Сталася несправедливість! Треба негайно поспішати під Чержовський косогір, на плац, де муштруються солдати.

На плацу вони побачили капітана Карлічека. Чоботи з високими халявами були в нього вузенькі, як стеблини, галіфе — широке, а кашкет — як димар. Сидів він на кобильчині, в оці тримав монокль і командував воякам по-німецькому:

— Маршірен марш! Айн-цвай!

Солдати марширували то в один, то в другий бік.

— Нідр![10] — крикнув капітан Карлічек, і вмить усі солдати гепнули на землю.

Тільки один лишився стояти. Це й був Куба.

— Ти не уміль робити екзерціс «лягай»? — крикнув Карлічек.

Куба вперто хитнув підборіддям і не промовив ані словечка.

Румцайсові ота муштра зовсім не сподобалася.

А капітан Карлічек знову напався на Кубу:

— Тоді я тебе цей «лягай» буду допре научіль!

Та в цей час Румцайс підійшов до капітанової кобили і висмикнув у неї з хвоста волосину.

Кобила заіржала:

— І-го-го!

А капітан Карлічек злетів на землю.

Румцайс, ніби він тут ні при чому, сказав Кубі:

— От бачиш! Пан капітан тобі самі показують, як треба робити «лягай».

Та у Карлічека розвіявся туман у голові, і він збагнув, що все це сталося не саме по собі. Він поволеньки встав, подивився в монокль на Румцайса і замекав:

— Я відчуваль тут дофкола себе сраду. А тому Румцайс і Куба підуть шнель-шнель до буцегарня і будуть там замкнений!

І повів їх до в'язниці — сам попереду на кобилі, а Румцайс та Куба пішки.

— Я тебе, Румцайсику, не покину! — сказала Манка і подалась слідом за Румцайсом.

Пройшли вони трохи, коли раптом їде назустріч на вороному коні офіцер у гаптованому золотом мундирі.

— Хто це? — запитав Румцайс у Куби.

— Та це наш полковник, — сумно відповів той.

Румцайс схаменувся.

— Ну що ж, треба буде з його допомогою підняти честь військового імені капітана Карлічека.

Сказавши це, він зробив Манці таємний знак. Та швиденько підійшла і тицьнула Карлічековій кобилі у рот жменю полину. Кобильчина була голодна і, не жуючи, проковтнула полин.

У цю мить їх уже минав полковник на вороному коні. Капітан Карлічек виструнчився в сідлі й приклав пальці до кашкета. Та кобила, яка проковтнула гіркий полин, вишкірилася на полковника так жалісно, аж кашкет у того з'їхав на вухо. Полковник не промовив і слова та й поїхав далі.

— Що не вийшло в перший раз, те вийде у другий, — сказав Румцайс.

Тільки вони зробили кілька кроків, як зустріли ще одного офіцера. Їхав він на гнідому коні, а золото в нього було не тільки на мундирі, а й на кашкеті та штанях. Це був генерал.

Манка знову підскочила до Карлічекової кобили і тицьнула їй жменю полину. Капітан оддав честь генералові ще краще, а кобила вишкірилася на нього ще жалісніше. Генерал послав Карлічека під три чорти так люто, аж з-під неба впала перепелиця. Але на цьому не скінчилося.

— Якщо двічі не пощастило, то вже на третій раз напевне вийде, — сказав Румцайс.

А далі зустрівся їм сам імператор. Їхав він на білому коні й роздивлявся на всі боки, чи не видно де Румцайса. Кінь під ним так і вигравав з пихи, а імператорський мундир увесь був усипаний діамантами.

Румцайс підштовхнув Манку втретє, і Манка втретє почастувала капітанську кобилу жменею полину. Капітан Карлічек оддав честь імператорові так, що мало не відрубав собі долонею вуха, але кобила вишкірилася на його величність, як сам диявол.

Імператор був прикро вражений і гукнув до кобили:

— Гаптауф![11] Ану скажи мені, що говорить інструкція!?

Кобила клацнула копитами і відповіла:

— Цу бефель![12] Коли військова кобила зустріне свого імператора, вона має натхненно подивитися йому в очі і вигукнути: «І-го-го»!

— Ріхтік[13], — похвалив імператор. — А що його величність робить, коли військова кобила вишкіриться на нього, як диявол?

— Наказує посадовити на гауптвахту капітана, котрий їде на ній! — відповіла згідно з інструкцією кобила.

— Теж ріхтік, — мовив імператор і наказав кинути капітана Карлічека на сім років у в'язницю.

Поки імператор і капітан отак любенько проводили час, Румцайс із Манкою привели Кубу з військової служби додому, щоб він розвеселив свою засмучену дівчину.

Імператор повернувся з плацу до казарми. А там уже чекали на нього шпигуни і доповіли:

— Чоловік, що розгнівав вашу величність кривою кінською посмішкою і послав Кубу додому з імператорської військової служби, — і був Румцайс!

— Клятий Румцайс! — тупнув імператор каблуком.

І записав собі до блокнотика, що тепер він візьметься за Румцайса в інший спосіб.


22. Як Румцайс допоміг машиністові | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 24. Як Румцайс виграв війну з імператором