home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



24. Як Румцайс виграв війну з імператором

Коли імператор повертався з Їчина у Відень, щоб приготувати новий похід проти Румцайса, здавалося йому, що на нього шкіриться кожна кобила, яку він зустрічав по дорозі. Спинився він під першою горою, поклав собі на коліно блокнотик і олівцем записав, що для покари пошле на Румцайса ескадрон уланів.

Не встиг він ще доїхати до Дунаю, як був уже з ескадроне цілий полк. А в'їхавши в двір свого палацу, звелів імператор негайно викликати головного маршала. Затупотів він ногами, аж од його мундира відскочив діамантовий ґудзик, і закричав:

— Годі вже з мене цього розбійника! Повеліваю всьому війську піти походом проти Румцайса за те, що він вигнав з Їчина пана князя та княгиню Майолену і забрав у мене солдата Кубу, який мусив захищати свого імператора!

По всьому Відню одразу ж порозліплювали папірці, на яких чорним по білому було написано, що військо виступає проти Румцайса.

А Румцайс нічого не знав про королівський наказ. Сойка, що носила новини у Ржаголецький ліс, не розуміла по-німецькому.

В Їчині о тій порі вже зацвіли липи. Коли любо стало на них дивитися, сказав Румцайс до Манки:

— Взувай черевики та підемо до міста понюхати липового цвіту.

Вирушили, як сонце вже світило їм у дорогу. Щоб дістатися до липової алеї, треба було обійти крамничку мотузяра Йокла. Йокл ніби чекав на них. Стояв він перед своєю крамничкою, схвильовано похитував головою і показував Румцайсові конопляний зашморг.

— Що ти цим хочеш сказати, Йокле? — запитав Румцайс.

— Я цим хочу сказати, — повільно відповів Йокл, — що вже скоро доведеться тобі опинитися у такому зашморгу, Румцайсе. Пишуть у газетах, що згори на тебе суне піше військо, знизу — артилерія, а посередині йде сам імператор.

— Ой боже ж мій! — жахнулася Манка.

Румцайс на хвилину замислився.

— Отже, пан імператор не подарував мені того плацу. Якщо так, треба приготуватися до зустрічі з його величністю.

І він позичив у Йокла моток тонкої конопляної мотузки.

— І оце все, з чим ти думаєш іти проти імператорського війська? — здивувався Йокл.

— Атож, — кивнув Румцайс.

Перекинув він мотузку через плече, взяв Манку за руку, і вони подалися до липової алеї.

Дійшовши туди, висадив Румцайс Манку на високу липу, сам зручно вмостився поряд з нею поміж двома гілками, а моток мотузки поклав собі на коліна.

Манка притягла до себе гілку, всипану липовим цвітом, і вони по черзі передавали її одне одному, вдихаючи липові пахощі. А бджоли так і бриніли навколо них.

Раптом Манка відштовхнула гілку й промовила:

— Щось мовби димом тягне.

— Це десь топиться до обіду піч, — відказав Румцайс і з насолодою вдихнув липові пахощі.

— Ой Румцайсе, це не дим! — вигукнула Манка.

Румцайс потяг своїм розбійницьким носом — в один бік, у другий, у третій.

— Це йдуть сюди три війська, як казав Йокл. З одного боку я чую, як тліють ґноти біля гармат, з другого — як смердить клоччя від солдатських рушниць, а посередині тхне потом імераторського коня.

— Що ж нам тепер робити, Румцайсику? — злякано спитала Манка.

— Побачимо, — відповів Румцайс.


За кілька хвилин усе військо прийшло туди і з усіх боків оточило липу, на якій сидів Румцайс. Піхота й артилеристи, мінери і сапери, улани і драгуни — і хто зна ще. Зарядили рушниці та гармати і навели їх на липу.

У Манки душа втекла в п'яти.

Тут під'їхав на коні під липу сам імператор. На голові в нього височів генеральський ківер, а під сідлом була попона, виткана золотом. А лихий такий, аж золоті китиці на мундирі в нього трусяться. Закричав імператор:

— Слісай унис, Румцайсе! Шнель![14]

Та Румцайс наче й не чув, — нюхав собі липовий цвіт. А потім спритно спіймав у повітрі ластівку і пошепки запитав у неї:

— Кудою звідси ближче до Відня? Скажи! Ти це повинна знати...

Розтулив він долоню, ластівка полетіла, і Румцайс з того боку зробив на дереві риску.

— Прокляття! Ти злізеш із липи, Румцайсе, чи ні?! — лютував імператор.

— Та вже злізу, — відповів Румцайс.

І поволеньки, гілка за гілкою, поліз із дерева. А коли був зовсім низько й імператор та солдати вже простягали до нього руки, зробив Румцайс хвацький розбійницький рух і зірвав з голови у імператора генеральський ківер. Потім висмикнув з-під сідла золоту попону і мерщій подерся нагору, до Манки.

Його величність допекло до живого. Витяг імператор із кишені роговий сюрчок і засвистів до війська:

— Гвинтівки і карабіни! Гармати і гаубиці! Бомби і гранати! Фаєр![15] Прямо у Румцайса!

Але за мить до того, як військо вистрелило, насадив собі Румцайс на голову генеральський ківер, а Манці накинув на плечі злототкану попону. На одному кінці мотузки, яку позичив у Йокла, зробив він зашморг і закинув його на вершечок їчинської надбрамної башти. Тільки-но зашморг зачепився там, схопив Румцайс другий кінець мотузки зубами, обняв Манку, відштовхнувся з усієї румцайсівської сили і стрибнув з дерева.

Усе військо внизу стало «вільно» і тільки роти пороззявляло, коли в них над головами полетів Румцайс із Манкою над дахами далі і далі, у бік Відня.


А в імператорському палаці у Відні о цій порі троє камердинерів прибирали парадну залу. Провітрювали її, відчинивши вікна, і витирали порох з двох тронів — більшого для імператора й меншого для його жінки. Раптом перший камердинер згадав:

— А як там у Їчині війна з Румцайсом?

Тільки він промовив це, як у вікно щось влетіло до зали. Мить — і на більшому троні вже сидів сам імператор в генеральському ківері, а на меншому — загорнена у золоту парчу імператриця.

Другий камердинер упав на коліно і шанобливо промовив:

— Вітаю вас, ваша імператорська величність! Чи можемо ми поздоровити вашу величність із славною перемогою у війні з Румцайсом?

— Атож, — милостиво промовив Румцайс з-під генеральського ківера.

І Манка пропищала із своєї парчі:

— Атож.

— Гурра! — вигукнув третій камердинер. Махнув рукою музикам, які були напоготові, і ті заграли пісеньку на честь перемоги.

Румцайс трохи послухав, але та пісенька йому не дуже сподобалась. Він спохмурнів і промовив:

— Годі.

Камердинери перезирнулися. Ще ніколи такого не бувало, щоб імператор зупиняв музику, яка прославляла його.

Та в цей час Румцайс наказав, як справжній імператор:

— Оголошую всім підданим нову пісеньку на честь перемоги. Ось цю: «В Їчині музики грають, аж дерева гнуться».

Імператорський оркестр заграв цю пісню.

Камердинери стали струнко.

Коли оркестр дограв, троє камердинерів запитали, які будуть далі накази його імператорської величності.

— Зараз ми підемо до своїх світлиць, — промовив поважно Румцайс.

Він узяв Манку за руку, і вони подалися в рідну Чехію, до печери в Ржаголецькому лісі.


23. Як Румцайс зустрівся з Його Імператорською Величністю | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека