home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



2. Як Румцайс переміг князівських гармашів

Пригода з Гумпалом сталася у вівторок, а в середу княгиня Майолена сказала пану князю:

— Мон шер[2], мені хочеться білих грибочків!

Князь давно вже забув про Гумпалову скаргу. Він покликав мисливця Пінскера і звелів йому:

— Маршрут — по гриби, напрям — Ржаголецький ліс.

Пан князь і мисливець Пінскер пішли в ліс. В лісі князь забігав од дуба до бука, показуючи паличкою з чорного ебенового дерева:

— Ось тут, Пінскере. І отут! І отам поглянь!

Мисливець, ставши навколішки, обмацував землю, чи не сховався де гриб під листям.

Та ніде не було жоднісінького грибочка.

— Звідки ж тут узялися ямки від грибів? — дивувався мисливець Пінскер.— Неначе хтось щойно повибирав боровики.

— Менше балакай! — гнівався пан князь і постукував паличкою по деревцях. — Шукай іще!

У Пінскера вже заболіли коліна, та й князь незабаром ледве тяг ноги.

— Глянь, Пінскере, іще під тим дубком.

Мисливець підбіг до молодого дубочка, сягнув рукою під гілля і раптом — фррр! Звідти вилетів зяблик. Лишилося на землі гніздечко, а в ньому шість маленьких яєчок. Мисливець ні в сих ні в тих дивився на яєчка, але пан князь ступив просто до гнізда, повибирав яєчка одне за одним на долоню, глянув на них у лорнет, кивнув головою і защебетав по-французьки:

— Шарман, делісьє,[3] о-ля-ля!

— Яке ще там о-ля-ля? — пролунав раптом незнайомий голос.— Ніяке не о-ля-ля, а звичайна князівська сваволя! Пташка злякалась і вже не повернеться до гнізда, а яєчка прохолонуть, і в них загинуть шестеро пташенят.

Князь аж сіпнувся з несподіванки. Обернувся — за ним розбійник Румцайс, а в руках у нього повно білих грибів. Тут князь і пригадав, як йому Гумпал скаржився.

— Про зяблика ти турбуєшся, — уїдливо мовив він,— а красти мої білі гриби тобі не соромно! Схопити Румцайса й кинути в тюрму! — вигукнув він люто.

Та Румцайс приклав до носа долоню з розчепіреними пальцями, помахав ними і сказав:

— А оце ти бачив?

І зник.

Пан князь поклав яєчка назад у гніздо і заволав, аж листя на дубочку зашелестіло:

— Ну, начувайся, Румцайсе! Пошлю на тебе військо! Клятий розбійник!

Потім князь кивнув Пінскеру і хутко помарширував з лісу до Їчина, щоб не встиг охолонути його гнів.

У Ржаголецькому лісі стихло, молоді дубки розпростували зім'яті гілки. Румцайс вийшов із схованки і засвистів, мов у тоненьку дудочку — кликав зяблика до покинутого гнізда. Та пташка не прилетіла, бо пан князь її геть настрахав. Дивився, дивився Румцайс на шість зябликових яєчок та й руки опустив.

Так і натрапила на нього русалка Андулка, що жила у полі під Ржаголцем. Вона прийшла у ліс зібрати пахощі конвалій і, побачивши Румцайса, мовила:

— Гай-гай, Румцайсе, очима яєчок не нагрієш! Треба подбати про них інакше.

Та Румцайс не знав, що йому робити, ще ніколи жоден розбійник не виводив зябликів із яєчок. Спершу він заховав яєчка собі під капелюх, де тепліше, потім — у кишеню й за пазуху. Та Андулка щоразу говорила:

— Не можна. І так не можна! Ти ж їх поб'єш, ти їх подушиш, ти їх потовчеш.

Румцайс зрештою так розгубився, що простяг руку до пояса по пістоль і одне по одному опустив туди всі шість яєчок, наче монети у карнавку. Потім обережно заткнув пістоль клоччям.

— Отак, може, й годиться,— сказала Андулка і побігла далі в ліс шукати своїх двоюрідних сестричок — лісових мавок, щоб ті показали їй, де ростуть конвалії.

Пістоль, заряджений шістьма яєчками, Румцайс засунув знову за пояс. Та ледве зробив він кілька кроків, як у Їчині засурмили військові сурми, і луна від них линула аж у Ржаголецький ліс.

— Пан князь слів на вітер не кидає,— промовив Румцайс.— Оце ж він піднімає солдатів.


А в Їчині на майдані сурмили у сурми і били в барабани; князівське військо марширувало і готувалося до походу.

Із замкового вікна похмуро позирав князь і гукав униз:

— Гармати зарядити чорним порохом і залізними ядрами! Щоб мені застрелити Румцайса!

Гармаші зарядили три гармати, запрягли коней і помчали імператорською дорогою до Ржаголецького лісу.

Їчинські дівчата бігом подалися купувати чорні хустинки.

— Бідний Румцайс!

Пономар із костьолу святого Якуба бив у жалобний дзвін.

Солдати тим часом доїхали до Ржаголця. Навели гармати, капрал ступив три кроки вперед і закричав:

— Гей, Румцайсе, вилазь із лісу, нам треба тебе застрелити!

В лісі нічого не поворухнулося, тільки пташка-зяблик кликала і кликала сумно своїх діток.

Командир гармашів погукав удруге, а потім утретє.

Після третього разу заблик замовк, а з лісу вийшов Румцайс. Руку він тримав на пістолі і підходив до солдатів ближче і ближче.

— Стій і далі ані кроку! — закричав капрал.— Будемо стрілять насправжки, не допустимо промашки!

— Та добре вже, стоятиму тихо, щоб через мене князівське військо не осоромилось,— відповів Румцайс. Став він біля куща шипшини, розставив широко ноги і потягся за пістолетом. Солдати навели на нього гармати, і він теж націлився на них.— Будемо рахувати до трьох.

На слові «три» натиснув Румцайс курок, а гармаші смикнули за шнури гармат. Але шнури були задовгі, і Румцайсів пістоль вистрілив раніше. Постріл був неголосний, пістоль пшикнув — та й усе. Князівські солдати чекали кулі в серце, та з пістоля вилетіли один за одним шість зябликів. А сьома пташка ту ж мить покликала їх до себе на узлісся.

Зяблики посідали на гілках і заспівали. Голосочки у них були ніби із срібла відлиті. Вони так гарно співали, що зразу привабили польову русалочку Андулку і шість її двоюрідних сестер — лісових мавок.

Солдати покидали свої гармати, побігли до вродливих дівчат і запросили їх танцювати.

Про той бал гармашів і лісових русалок розповідають у Їчині до сьогоднішнього дня.


1. Як швець Румцайс став розбійником | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 3. Як Румцайс замкнув князя у башті