home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



8. Як Румцайс допомагав кувати холодне залізо

Одного разу Румцайс надумав перевірити курок у свого пістоля, чи добре він б'є. І побачив, що там ослабла заклепочка. А заклепочка та була з тричі загартованого заліза, і справити її міг би тільки коваль. Румцайс послав уперед Ціпісека, щоб коваль усе, що треба, приготував, а сам прийшов трохи згодом.

— Для такої заклепки треба трьох робітників, — сказав коваль Жегула. — Ціпісек буде роздувати міх, ти, Румцайсе, триматимеш пістоль на ковадлі, а я розігрію заклепочку і вдарю по ній молотом з обох рук.

Жегула підгріб вугілля у горн, щоб було більше жару, а Ціпісек почав дмухати міхом. Коли заклепочка розжарилась до червоного, і треба було тільки вставити її на місце та приклепати, потяг Ціпісек ненароком міх навскоси, і той фуркнув убік — у димар. Вилетів з димаря віночок сажі, і понесло його вітром до ринкового майдану.


Того ранку сиділа їчинська княгиня на дзиґлику, а навколо неї поралися три покоївки. Вмивали її голубиним молоком і мазали маззю із жайворонячого сала. І примовляли при цьому по-німецькому:

— Шон, шон![20]

Потім накрутили княгині високу зачіску, ще й потрусили порошком з алебастру, щоб було личко біленьке всім на диво.

Коли все було готово, покалатала княгиня срібним дзвіночком, щоб прийшов пан князь.

— Оля-ля, княгине, ви сьогодні прекрасні, як, як... — промовив князь, але затнувся і ніяк не міг пригадати, як же сказати далі. Спинився він на півслові і покивав княгині пальчиком, щоб почекала, поки він згадає. Та вже й згадувати не треба було.

У розчинене вікно влетів віночок сажі, вдарився княгині об зачіску, і сажа посипалася вниз. Враз минулась і вся княгинина краса. Княгиня сиділа, ніби посипапа маком.

Пан князь уже був сердитий через свою забудькуватість, а тепер розлютився ще дужче. Визирнув він із вікна і закричав:

— Сажа прилетіла із кузні. Ну, я цього так не залишу!

Коваль Жегула саме приладнав заклепочку і вдарив по ній молотом, коли раптом прибіг пан князь. Пішки! Навіть карети не чекав.

— Чим можу служити панові князю? — запитав коваль Жегула. Але вже бачив, що при такій нагоді нічим не послужиш.

Князь сіконув очима по кузні і помітив, що там стоять Румцайс та Ціпісек. Це ще підсипало йому жару. Став він посеред кузні, розставив ноги, мов цілу годину промовляти зібрався, і почав вимахувати рукою, аж мереживо на рукаві залопотіло.

— Якщо ти, Жегуло, думаєш, що будеш мені й далі кидатись сажею у княгиню... 

Злість відібрала у пана князя мову, і він далі не міг видушити з себе ані словечка — тільки сичав.

Жегула підсунув князю ковадло, щоб той міг присісти, і сказав:

— Це не я. Це димар.

І коваль хотів уже вдарити по заклепці вдруге, та всередині у пана князя щось відпустило, і він промовив до Жегули роздільно, по складах:

— Ди-мар, ка-жеш? Як-що ви-нен ди-мар, я на-ка-зую ро-зіб-ра-ти йо-го по цег-ли-ні!

— Тоді горн не потягне, — злякався Жегула. — Без димаря кузня нанівець зведеться.

— І не буде сажі, — відрубав пан князь, як сокирою, — і я не турбуватимусь про біле личко княгині.

Крутнувся він на золотому підборі і подріботів із кузні. На порозі спинився і милостиво кинув через плече:

— А щоб ти, Жегуло, не скаржився, що у вас в Їчині лихий володар, то ось тобі моя воля. Скуєш ти в кузні без димаря підкову — я дозволю тобі поставити новий димар на дах.

— Підкову з холодного заліза?! — вигукнув услід князю Жегула і третім ударом спересердя трішки скривив заклепочку у Румцайсовому розбійницькому пістолі.


Як пан князь наказав, так і сталося. Димар розвалили, і кузня стала ні до чого. У Жегули від того аж голова пішла обертом. Він ходив навколо порожнього ковадла і розводив руками:

— Ну, як його нагріти залізо без вогню?!

Та через день прийшов туди Румцайс знову і привів із собою якогось чоловічка, наче з випаленої глини. Дивний чоловічок не мовив ані слова і шаснув у темний куток за горном.

— Що це за дивак? — спитав Жегула.

Румцаііс ніби й не почув його запитання і повів таку мову:

— Оце я допіру проходив попід замком і передав через лакеїв, щоб погукали пана князя, бо ти йому нині скуєш підкову.

— Я? — здивувався Жегула.

Та від замку вже сурмили сурми, деренчали колеса, і пан князь уже став на порозі.

— Цікафо, цікафо, як воно куватиметься без вогню, — промовив він і пихато подивився на небо через дірку, що залишилась від димаря.

Жегула засновигав по кузні, не знаючи, за що взятись, мов приблуда з іншого міста, який опинився на чужому базарі.

Румцаііс накинув на нього шкіряний фартух, дав у руки молоток і підштовхнув до ковадла.

А пан князь товче своє:

— Це мені туше цікафо, як мошна тут кувати.

Румцайс ніби й не чує. Узяв він у кліщі шмат заліза і нишком підійшов з ним до кутка за горном.

А там стояв якийсь чоловічок, що був ніби з випаленої глини.

Румцайс одразу сунув йому холодне залізо в долоню і — ні слова. Дав йому трохи потримати залізо, і тоді кинувся до ковадла.

— Бий! — гукнув він ковалеві.

Жегула вдарив молотом і здивувався:

— Дивне залізо! Воно ж у мене під молотом м'яке, наче віск! — Ударив ще, потім ще.— Ось вам підкова, пане князь! Беріть!

Князь крутив над тією підковою головою до самого замку.

Але мулярів послав, щоб знову поставили димар на кузню.

Коли пан князь розповів про все княгині, та теж хитала з подиву головою, аж алебастровий порошок летів на всі боки.

А Румцайс у ту пору прощався на узліссі з ржаголецьким вогневиком. А на прощання сказав йому:

— Ну, за добру службу тепер я знову в боргу перед тобою.


7. Як Румцайс допоміг вогневику звільнитися від служби в імператорському війську | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 9. Як Румцайс вигнав у війта вогонь із печі