home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



9. Як Румцайс вигнав у війта вогонь із печі

Одного разу йшов Румцайс дорогою, а було саме по дощу, і земля була мокра. Біля великої калюжі побачив він помічника вчителя з Їчина Вочічка.

Вочічко витягав з кишені один аркуш паперу за другим і щось писав на них олівцем.

— Що це ти все пишеш? — запитав Румцайс.

Вочічко спершу зробив заміточку, щоб не збитися, і тільки після цього сказав:

— Я вираховую, чи висохне ця калюжа до того, як у неї знову наллє дощ.

— Я в такі вчені справи не втручаюся, — мовив Румцайс. — Скажи мені краще, що нового в Їчині?

Вочічко замислився і відповів:

— Серед їчинських учених людей точаться чутки, що війт будує цегельню, але не має чим топити в ній.

— А чому про це балакають учені люди? — здивовано покрутив головою Румцайс.

Вочічко вже знову заглибився у свої розрахунки, але кинув:

— Вони думають, чи не можна було б поставити туди якусь фізичну штуку.

— Хіба що надумають топити у війтовій цегельні блискавкою! — засміявся Румцайс і пішов далі своєю дорогою.


Дома, в печері, він поміркував над новиною і сказав Манці:

— Якщо війт щось надумає, це може скінчитися зле.

Погукав він Ціпісека від гребельки на струмку, і вони вдвох пішли до Їчииа.

Коли прийшли у місто, підняв Румцайс сина до вікон у ратуші. Ціпісек зазирнув у кожне і нарешті сказав:

— Ось вони сидять!

За столом у секретній кімнаті сиділи їчинський війт і якийсь чужий чоловік у чорному каптані. Був то найтаємніший радник з питань опалення імператорського палацу у Відні. А що був він і великим ученим, то відразу напався на війта:

— Перш за все я повинен знати, який рівень наук у місті Їчині.

Війт забринькав собі пальцем по губі.

— Науку в нас спольняють вчені люди. А особливо пустельник у Любосаді, в якого є навіть якісь книжки.

Найтаємніший радник суворо промовив:

— Цього мало.

— А ще помічник учителя Вочічко, — пригадав війт. — Цей увесь час мудрує в кабінеті над якоюсь машиною, а вона потріскує і сипле іскрами.

— Іскрою цеглу не випалиш, — засміявся по-вченому найтаємніший радник.

Війт зітхнув, наче з ковальського міха:

— А що ж робити з цегельнею, коли вона вже майже збудована?

Найтаємніший радник зробив такий вчений вигляд, що по секретній кімнаті аж пробігли вогники, і мовив:

— А що, хіба у ваших лісах не водяться фойєрмани?

Війт хвилину здивовано помовчав, а потім сказав, що не розуміє. Довелося шукати в словнику, що фойєрман — це все одно, що вогневик.

— Та біга тут один по Ржаголецькому лісу, — процідив через губу війт. — А жару в ньому, як у розпеченому залізі.

Найтаємніший радник сказав на це повільно, немов кидаючи з кожним словом по дукату:

— Такого фойєрмана замикають у піч і обкладають сирими цеглинами. Потім його треба розгнівати. Фойєрман розпарюється і випалює цеглу так, що вона аж дзвенить.

— Це діло не пройде! — сказав унизу під ратушею Румцайс. Він висадив Ціпісека на плече і рушив назад, до Ржаголецького лісу, щоб розповісти про все вогневику.

Та тільки тут Румцайс зробив помилку. На ту пору вогневик був аж на третій ділянці, допомагав вуглярам випалювати деревне вугілля. І поки Румцайе шукав вогневика по Ржаголцю, їчинський війт виявився спритніший. Він вирядив на третю ділянку пожежну діжку з водою, а до неї сім пожежників.

Коли пожежники приїхали туди, вогневик якраз дмухав жаром у вугільні ями. Схилився він над ямами і не почув пожежної сурми.

Діжку з водою тихенько підвезли до самої ями і всю враз вилили на вогневика. Бідолаха в ту ж мить зчорнів на гніт, і тепла в ньому лишилося не більше, як у горщику з юшкою. Тоді пожежники кинулися на нього, зв'язали вимоченими вірьовками та й повели до цегельні пана війта.

Румцайс про все те довідався від поштової сойки. Сердито ходив він із кутка в куток по печері й нещадно сварив сам себе:

— Ну й утнув ти, Румцайсе! Ну й пошився ти в дурні!

Манка на те ані словечка. Тільки Румцайсові підсунула три жмені налусканих горішків. Коли доїдав третю жменю, наче щось шпигнуло його, і в голові у Румцайса майнула думка, що треба зробити.

— Чуєш, Ціпісеку? — промовив Румцайс. — Я вже знаю, що і як!

Подякував вій Манці за горіхи і вирушив з Ціпісеком просто до цегельні.

Там війт уже замурував вогневика у піч.

— Сто чортів! — вигукнув Румцайс. — Це не діло!

І почав дивитися, що буде далі.

Біля печі на високому камені стояв найтаємніший радник. На нижчому камені стояв війт, готовий теж в усе стромляти свій ніс. А на голій землі — усі дванадцять засідателів магістрату, щоб злим словом розгнівати вогневика, а той щоб випалив цеглу. На самому вершечку димаря сидів служник із ратуші Котрч, щоб переказувати вогневику через димар, як його лаятимуть засідателі.

Румцайс гострим розбійницьким поглядом окинув піч.

У цю мить найтаємніший радник кивнув пальцем війтові, а війт мізинчиком дав знак засідателям магістрату. Ну, а ті й почали за чином:

— Ах ти, вогневик-загаслик!

— Ах ти, вогневик-дурневик!

— Ах ти, вогневик-холодник!

— Ах ти, вогневик-цеглопік!

А Котрч усе це переказував униз, у піч.

Бракувало хіба що якогось одного словечка, щоб вогневик остаточно розлютився і почав випалювати війтову цеглу. Та в цей час Румцайс помітив маленькі дверцята для повітря, які має кожна піч у цегельні.

— Гайда в ті дверцята,— прошепотів вій Ціпісеку на вухо.— І добрим словом утіш там вогневика, щоб від злості не взявся вогнем.

Ціпісек подався прямо туди і так спритно, що ніхто й не помітив його. Умостився в печі поряд з вогневиком, і, коли того сварили, щоразу говорив щось навпаки.

— Кричіть, кричіть, все одно мене не розпалите, — бурчав собі під ніс вогневик, спокійно сидячи в печі.

Зрештою найтаємніший радник почав дивуватися, що піч все ще холодна, мов лящ у річці.

— Відчиніть мені отут, — мовив він, — я зазирну туди по-вченому.

Вибили киркою камінь у стіні, і найтаємніший радник притулив до дірки голову. Тут і побачив його зсередини вогневик. Розіскрився він, розпалився і вилетів з нього такий язик полум'я, що погнав найтаємнішого радника по імператорській дорозі прямо до Відня. Старості той вогонь обсмалив носа, а засідателям — поли. Наче вітром здмухнуло їх усіх до самої ратуші.

Тоді Румцайс і каже Ціпісеку:

— Ну, біжи додому.

А вогневику:

— Коли трохи прохолонеш, приходь і ти до нас.


8. Як Румцайс допомагав кувати холодне залізо | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 10. Як Румцайс допомагав мисливцю Робатку заряджати рушницю