home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



13. Як Румцайс вистукував п'ятою розбійницькі сигнали

Одного дня зламалася ложка, що її Манка принесла у посаг до розбійницької печери. Румцайс гукнув Ціпісека і звелів йому:

— Біжи-но до водяника Волшовечека, попроси в нього півчерепашки. Я прилаштую до неї сосновий держачок, і буде в мене нова ложка.

Ціпісек побіг до озера і, прибігши, злегка збурив воду. На цей знак Волшовечек завжди виходив. Але сьогодні озеро лежало мертве, самі тільки водомірки ганяли по воді. Ціпісек глянув ще на шлюз край озера й повернувся додому.

— Волшовечека там немає, заставка піднята на чотири кілочки, і вода біжить куди там! — доповів він Румцайсові.

— Волшовечек обачливий водяник і не дав би воді марно бігти, — стурбовано сказав Румцайс.

А Манка порадила:

— Краще тобі, Румцайсе, самому глянути, що там діється.

Коли Румцайс добрався до озера, води з-під заставки вибігло ще більше. Румцайс опустив заставку, озирнувся навколо і побачив у траві сліди. Поміж ними стрибали горобчики і клювали грудочки борошна. Румцайс подивився, в який бік ведуть сліди, і сказав:

— Тут видно пальці мельника з долини.

І пішов до нижнього млина. Вже за півмилі, хоч вікна у млині були зачинені, почув Румцайс, як свариться мельник.

— І яка це вража личина мені спинила воду?

Румцайс зайшов і питає:

— Яку воду?

Мельник вдарив об землю ковпаком так, що з нього витрусилося борошна на півпаляниці.

— Яку? Та звісно, що з лісового озера!

Румцайс хвилинку подивився, як ходять млинові жорна, і спокійно промовив:

— Це я.

— Ну, то ти ж мені ту заставку і назад піднімеш, — пихато сказав мельник.

Румцайс ніби й не до нього:

— Спершу мені треба знати, хто підняв був заставку на чотири кілочки.

Мельник ударив себе кулаками в груди, і з його куртки знову вилетіло борошна на цілий пиріг.

— Я!

На млинове колесо вилилася з лотоків остання вода, і млин зупинився. Настала гнітюча тиша. Потім Румцайс промовив:

— А ти хіба не знаєш, що в цю пору вода мусить мати спокій? А хто її надто термосить, той усім шкодить.

— Шкодить чи не шкодить — мені байдуже! — відрубав мельник, як сокирою, і мерщій побіг до озера, щоб знову підняти заставку на чотири кілочки.

— А ти питався Волшовечека? — крикнув навздогін йому Румцайс.

Мельник не відповів. Тільки показав рукою, щоб Румцайс облишив оті свої лісові повчання.


Тим часом, як мельник біг до лісового озера, Румцайс розглянувся у млині і побачив, що підлогу хтось ніби покропив водою. Мокра доріжка вела сходами вниз, до борошняних засіків під жорнами.

— Є там хто внизу? — крикнув Румцайс.

Ніхто не відповів.

Румцайс опустився сходами і почав простукувати засіки.

Перший озвався глухо: був повний намеленого борошна. Та коли Румцайс підняв ляду на другому, він побачив: на голому дні щось лежить. То був шматок тіста, але воно дихало, немов бродило.

— Дуже мені дивно, щоб отут тримали тісто! — промовив Румцайс.

Він устромив у тісто мізинець, і за нього враз щось ухопилося.

— Пусти, Волшовечеку, це я, — спокійно сказав Румцайс і зробив у тісті маленьке віконечко, щоб водяник міг визирнути. Питати нічого не треба було. Волшовечек одразу розповів:

— Це все мельник! Заманулося йому більше води на колесо, а я не дав. Тоді виманив він мене на сухе місце, упіймав личаною мотузкою і взяв води, скільки схотів. А потім кинув мене сюди, у засік. Тепер має собі на млинці, а я тут пропадаю!

Та на цих словах ляда над головами в них бухнула, і на неї впав важкий засув. Це зробив мельник, який повернувся від лісового озера.

— Тепер ви у мене там обидва. І води в мене завжди буде стільки, скільки я схочу!

Румцайс подивився вгору, подивився вниз і спокійно промовив:

— Було б шкода, мельнику, якби я тобі розвалив млина силою. Краще я у тебе посиджу.

Мельник приладнав іще замок на ляду і, заспокоєний, пішов собі. Та тільки-но прорипіли його кроки по сходах нагору, кивнув Румцайс Волшовечеку і сказав:

— Спершу я, а потім ти.

І він постукав п'ятою, але не міцно, як трамбовкою, а так, ніби вистукав якийсь знак.


Коли минуло вже шість хвилин, а Румцайс не повертався, мовила Манка Ціпісекові:

— Ану біжи та поглянь обережненько на заставки біля озера.

Біля заставок нікого не було, але по озеру пробігали хвилі.

Ціпісек придивився і прочитав на воді розбійницьке повідомлення: «Ціпісеку, витягни заставку на десять кілочків. Але гляди мені — тільки на хвилинку!»

Ціпісек так і зробив. З озера в ту ж мить ринула хвиля — здорова, наче хата. І побігла просто до нижнього млина. Ціпісеку оббризкало п'яти водою, і він ледве встиг одскочити.

Добігши до млина, хвиля розбилася об ґанок, облизала все навкруги своїм язиком, і трішки води увірвалося вниз, до комірки з борошняними засіками.

— Ну, тепер твоя черга, — мовив Румцайс водяникові Волшовечеку.

Для водяника тепер усе було просто. Він умочив пальці в воду і зробив ними кілька дивних рухів. Замок сам відімкнувся, засув спав, і вони опинились надворі.

Тут уже Волшовечек міг порядкувати водою, як хотів. Пустив він усю її на млинове колесо. І колесо закрутилось так стрімко, що аж вигоріло у втулках.

— Хотів ти багацько води, от і дістав, — сказав Волшовечек мельникові.

А мельник стояв там і бив шапкою об землю, бідкаючись, що його млин мало не згорів од води.

Відніс Румцайс Волшовечека до лісового озера й кинув у воду. Водяник скликав до себе коропів, ті пооб'їдали з нього тісто, і він знову став такий, як і був.

Потім Румцайс витер долоні об штани, узяв Ціпісека за руку і п'ятою вистукав Манці сигнал, що вони вже йдуть додому.


12. Як Румцайс наказав, а Ціпісек вистрелив трьома жолудями | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 14. Як Румцайс рятував Волшовечека