home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



3. Як Румцайс замкнув князя у башті

На буковій гілці сиділи дві сороки, а під деревом Румцайс варив розбійницьку юшку.

Старша сорока і каже:

— Чи це не той?

А молодша:

— Та, мабуть, він.

— Авжеж, це я,— кивнув Румцайс і підкинув у вогонь полінце.— А що там таке?

Сороки повели його на узлісся. На старому дереві Румцайс побачив папір, списаний великими літерами:

«РУМЦАЙСЕ, ЯКЩО ТИ НЕ ПРИЙДЕШ У ЗАМОК, ЩОБ ЗАГРАТИ НА СОПІЛКУ В ЗАМКОВІЙ БАШТІ, — ТИ БОЯГУЗ!»

А внизу стояв підпис самого князя.

Румцайс засміявся в бороду, аж загули там лісові бджоли:

— Пан князь хоче мені щось устругнути за тих гармашів, яких я пустив танцювати з мавками!

— Нікуди не ходи! — крикнула йому старша сорока.

А молода додала:

— Там тебе схоплять!

Румцайс тільки знизав плечима.

— Треба йти. Я мушу заграти на ту сопілку, щоб не зганьбити розбійницької честі.

Та спершу він зайшов до своєї розбійницької печери. В кутку на поличці лежала шкіряна торба. Була вона наче звичайна, але водночас і особлива. Не лежала спокійно, а то надувалася й більшала, то випускала повітря і ставала плисковата. Здавалося, торба була жива.

Румцайс узяв торбу і вирушив до Їчина.

Поки Румцайс жив у лісі, виросла в нього борода майже до пояса, а волосся спустилося аж на плечі. Тож усі люди на нього озирались.

— Так я і до замку не доберуся,— сказав сам собі Румцайс і завернув до перукаря Довбалика. Сів у крісло, кинув капелюх на вішалку і звелів:

— Підстрижи мені бороду і чуприну.

Коли Довбалик в'їхав ножицями у Румцайсову бороду, там щось загуло, і з бороди вилетів рій лісових бджіл.

— Ой лишенько! — розгубився Довбалик.— Я краще візьмуся за ваш чуб.

Він вліз гребінцем у Румцайсову чуприну, але звідти визирнула пташка і весело зацвірінькала.

— Що ж робити? — розвів руками Довбалик.

— Не хвилюйся, Довбалику,— сказав Румцайс.— Дай мені якусь скриньку і клітку.

Струсили вони бджіл у скриньку, а пташку посадили в клітку. Але тепер Довбалику заважала торба в Румцайса на колінах. Вона то надувалася, як волинка, то зморщувалася, мов суха слива.

— Та не зважай ти на неї,— заспокоював перукаря Румцайс.— Там у мене вітер,— я наловив його на узліссі.

Довбалик заспокоївся.

— Чи не бажаєте проглянути газетку? — люб'язно запропонував він, щоб усе було так, як має бути в порядній перукарні.

І перукар дав Румцайсові газету, надруковану готичними німецькими літерами.

Румцайс утупився в неї і побачив таку саму об'яву, яка була прибита до бука. А під об'явою намальована картинка: у круглій замковій башті лежить на столі сопілка, на яку мусить Румцайс заграти.

Перукар Довбалик показав кінчиками ножиць на картинку.

— Не ходи туди, Румцайсе. Пан князь, мабуть, наставив тобі якусь хитру пастку.


Тим часом у замку пан князь разом із княгинею Майоленою були зайняті дивовижною роботою.

Княгиня тримала відерце з білою фарбою, а пан князь малював квачем доріжку на баштових сходах угору аж до тієї кімнати, де лежала сопілка. Така сама доріжка вже вела від Довбаликової перукарні до замкової брами. Намалював її князівський лакей Фріцек.

Коли доріжку домалювали до сопілки, сказав князь:

— Ма шер, тепер ідіть до своїх покоїв, бо тут відбуватимуться небезпечні речі.

Княгиня пішла. А пан князь покликав Фріцека, поставив його за відчинену половинку залізних дверей, які вели в кімнатку, і наказав:

— Атансьйон![4] Коли прийде Румцайс і заграє на сопілку, миттю зачини за ним двері. Та міцно!

Фріцек став за дверима, пан князь сховався за чорну завісу в передпокої і вже наперед радів, сміючись у хусточку:

— Хе-хе, а ручки на цих дверях немає! Зате є на них міцний замок, який може відчинити тільки один знаменитий слюсар, що живе аж у Фландрії!


Тим часом чепурно підстрижений Румцайс вийшов із Довбаликової перукарні і ноги його наче самі прикипіли до доріжки, намальованої на тротуарі. Іде Румцайс, в одній руці у нього клітка з пташкою гойдається, у другій — скринька з бджолами. А торба з вітром висить на шиї.

Пройшов він через браму й намірився по доріжці через майдан. Так би й дійшов до малої замкової башти, але перед самісінькими ворітьми пташка в клітці закричала. Кричить і кричить.

"Ага, щось тут відбувається," — подумав Румцайс. Повернув він назад та й присів за басейном на ринковому майдані. Сидить, поглядає на замок та потроху починає здогадуватися — яку ж пастку приготував йому пан князь.


Тим часом у замковій башті пан князь вже не знаходив собі місця. Весь час крутився він за завісою та раз за разом нагадував Фріцеку:

— Як тільки заграє, миттю зачиняй двері!


Але й Румцайс на майдані не сидів склавши руки. Послав він пташку, щоб усе гарно роздивилася. Пташка тричі облетіла замок, усе побачила та розповіла Румцайсу, яку ж пастку приготував пан князь. Подумав-подумав Румцайс та й зметикував, що йому треба робити.

Обережно відкрив він скриньку з бджолами та наказав: “Жих!”

 Бджоли зібралися в рій та полетіли прямо до замка.

Потім зняв з шиї торбу з вітром і розпустив шворку, якою він був зав'язаний. Тонкою цвірочкою потягнувся звідти блакитний вітерець. Вказав йому Румцайс на замкову башту, і вітер полетів прямо до відкритого вікна.


На той час пан князь за завісою вже притоптував ногою від нетерплячки. І раптом щось як засвистить: "Фіть!"

Це заграла сопілка у кімнаті, бо в неї подув блакитний вітерець.

— Фіть! Фіть!

Чим далі, тим голосніше грала сопілка.

— Фіть! Фіть! Фіть!

Пан князь визирнув із-за завіси та закричав на Фріцека.

— Як це Румцайс може грати на сопілці? Адже він не йшов по намальованій доріжці!

— Коли цього не знає сам пан князь, то звідки мені знати? — відізвався з-за дверей лакей Фріцек.

— Піду погляну, — сказав пан князь та побіг до кімнати, щоб дізнатися, що ж відбувається з сопілкою.

У ту ж саму хвилину у передпокій влетіли бджоли, закружляли, знайшли Фріцека та кинулися прямо до нього. З переляку лакей Фріцек заскочив слідом за паном князем у кімнатку та миттєво зачинив за собою залізні двері, щоб бджоли не змогли залетіти за ним.

Ручки на тих дверях не було, а замок був аж з Фландрії. Тому цих двох навряд чи скоро хтось випустить.

Румцайс полегшено зітхнув за басейном. Відпустив він пташку з клітки, вітер повернув у небо і дочекався, поки бджоли повернуться в його бороду. Потім по імператорській дорозі пішов додому до Ржаголецького лісу.


2. Як Румцайс переміг князівських гармашів | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 4. Як Румцайс подарував Манці сонячний перстень