home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



16. Як Румцайс розстріляв моряцькі штани

Одного разу княгиня сказала князю:

— Мон шер, чи хочеш ти зробити щось мені на радість, а тому розбійникові Румцайсові на зло?

Князь підсмикнув атласні штани, став перед княгинею на коліна і поцілував їй руку.

— Залюбки, ма шер!

Княгиня схилилася до князя і прошепотіла йому на вухо:

— Я б хотіла покататися на човні по лісовому озері. Але щоб це було з прапорцями і з музикою.

Князь у ту ж мить звелів послати по човен аж у Голландію. Прапорці шили їчинські швачки.

Незабаром про це почало теревенити жіноцтво, а після базару почула про це і Манка.

Прийшовши з Їчина, погладила вона Румцайса по плечу і сказала:

— Принесла я трохи ранньої черешні для Ціпісека, але більше хороших новин у мене немає.

— Дай я спершу сяду, а тоді тебе послухаю, — засміявся Румцайс і вмостився за столом.

Поки Манка розповідала, Румцайс замислено стукав кісточками пальців по столу, і спершу це звучало так, ніби сиплеться горох, а далі вже гриміло, ніби котиться каміння. Манка аж вуха заткнула.

— Ця княгинина забавка особливо потішить водяника Волшовечека, — нарешті мовив Румцайс. — Адже від музики у риб запаморочаться голови.

— Може, ти туди підеш? — сказала Манка.

Румцайс пішов і розповів Волшовечеку, що готує княгиня. Водяник послухав, послухав і скривив свою жаб'ячу губку. Від гніву в нього аж висохла завжди мокра пола.

— Я сам володар і суддя лісового озера! Тож повинен сам і дбати за нього! — вигукнув він.

Румцайс повернувся додому і на сухій сосні зробив нігтем дванадцять зарубок. Щодня потім він одну зарубку зішкрябував; коли зішкрябав дванадцяту, сказав Манці й Ціпісеку:

— Ну що ж, гайда подивимося на ту князівську водяну потіху.


Біля озера вже вигравала музика — сурми й барабани, їчинських людей найшло туди стільки, що голці ніде було впасти. Всі гукали:

— Віват! Віват!

Так їм звелів лакей Фріцек.

Голландський човен стояв при березі, прив'язаний шовковим шнуром.

На ньому майорів потрійний ряд прапорців.

На панові князю були нові атласні штани, пошиті по-моряцькому, швом хрест-навхрест.

Княгиня була в малому криноліні, щоб не зачіпати пеленою воду, а на шиї мала білий, мов із цукру, дорогоцінний хрестик проти морської бурі.

І хоч ніхто його не бачив, був там також водяник Волшовечек. Він перекинувся в жабку, лежав собі на мілині і аж сопів від злості, бо вся риба в озері була сколошкана. Під лівим боком у Волшовечека лежала купа таємних прутиків і травинок для водяницького чаклування.

Волшовечек вигукував, як велів йому обов'язок водяника:

— Я вас утоплю! Я вас утоплю!

Та тільки ніхто його не розумів, бо від хвилювання кричав він по-жаб'ячому.

Румцайс, Манка і Ціпісек стали віддалік за деревами.

— Казна-що придумав пан князь, — мовив Румцайс. — Ну, що буде, те й буде.

— Зараз я з княгинею буду сідати у човен! — оголосив князь. — А музика тричі заграє нам: «Слава! Слава! Слава!», — і ми тричі обпливемо це озеро.

Княгиня попереду, а потім пан князь — попереду кринолін, а позаду атласні штани, — полізли в човен. Коли князю подали весло, запитав він, яким кінцем треба опускати те весло у воду, і крикнув:

— Еге-гей!

І човен поплив по озеру поміж лататтям. Музика здіймала хвилі, рибам паморочилось у головах, і вони не знали, куди подітись.

— Якщо Волшовечек так це і залишить, — сказав Румцайс Манці, — вони йому потоплять усю рибу в озері.

Але Волшовечек уже чаклував із таємними прутиками і травинками. Перекидав їх через себе, зав'язував на них вузлики, робив на них зарубки. Нарешті тихенько промовив:

— Ундуалапермагнахоп!

Від цих чар мала піднятися хвиля і віднести голландського човна разом із високим панством у рів під замком. Та тільки зробити цього хвиля не змогла. Вона вдарила і застигла, мов з каменю. І човен на ній застиг.

На човні й на березі кричали «Слава!», але Волшовечек на мілинці плакав дрібними водяницькими сльозами, що падають на дно, як кремінці.

У цю мить Румцайс промовив:

— Доки буде на шиї у княгині той білий хрестик, а на штанях у пана князя отой шов хрест-навхрест, не подужає Волшовечек човна.

І послав Ціпісека:

— Біжи до дуба і принеси мені зелений жолудь!

А Манку попросив:

— Потримай наді мною хустинку, щоб у порох не бризнула вода.

Набив він пістоль і вистрелив. Трісь! Штани на панові князю так і луснули по шву вздовж і впоперек. А сам князь беркицьнув і на льоту схопився за нитку від княгининого дорогоцінного хрестика.

Хрестик полетів у воду.

А хвиля помчала далі і понесла голландського човна з паном князем та княгинею. Переносила їх через кущі та алеї, через грудки і високі горби — аж поки домчала до рову і залишила човен.

За кілька хвилин приплив туди лакей Фріцек.

— Фідонк,[26] — промовив по-французьки пан князь.

— Фідонк,— вторувала йому княгиня.

І відразу ж послали лакея Фріцека, щоб він оголосив з надбрамної башти всьому Їчину, що хвиля донесла голландського човна аж до самого синього моря, як це, мовляв, і було задумано.

Чотирнадцять днів пан князь і княгиня сиділи у своїх покоях. На п'ятнадцятий день показалися вони людям, наче допіру приїхали із Тулона.

Та тільки люди в Їчині говорили своє:

— Гай-гай...


15. Як Румцайс бажав князю і княгині доброго ранку | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 17. Як Румцайс розплів кошик із червоної лози