home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



19. Як Румцайс дмухав назустріч завірюсі

Одного разу прихилив Румцайс вухо до землі та й каже:

— Чую я, як од Відня поспішає гонець. Але часу досить. Йому сюди їхати ще сім австрійських миль.

Вирушив Румцайс з дому і зустрів гінця на роздоріжжі. Був то чолов'яга в білому каптані, а саме такі посланці носять таємні доручення його імператорської величності.

— Із чим їдеш? — гукнув йому Румцайс.

А що вигукнув він по-румцайсівському, із гінця таємні доручення так і посипалися.

— Його імператорська величність наказує панові князю, щоб не лаявся тільки по-французьки й по-німецьки. А хай трішки лається і чеською мовою, щоб його за це в Їчині дужче любили.

— І чого тільки немає в голові у його величності! — промовив сам собі Румцайс і відпустив гінця їхати далі.

І от уже третій день ходять по Їчину князівські слуги — скликають людей на ринковий майдан, де пан князь буде лаятися по-чеськи.

Румцайс сказав:

— Аби тільки з цього діла не стало знову якоїсь біди для міста.

Узяв він Манку та Ціпісека, і всі троє теж пішли на ринок.

На високому помості посеред майдану сидів пан князь, а під помостом сиділа княгиня в золотому кріслі. Князь був одягнений в артилерійську куртку — щоб його прокльони гриміли, мов постріли з гармати.

Людей зійшлося, ніби в базарний день. Усі хотіли почути, як пан князь лаятиметься чеською мовою.

Розпоряджався всім лакей Фріцек. Він заткнув княгині вуха шовковими ганчірочками, виліз на поміст і крикнув до людей:

— Ану, тихше! А то пан князь буде лаятися тільки по-німецьки!

Запала тиша. На церкві святого Якуба бемкнув дзвін, і пан князь почав готуватися до першого прокльону. Набрав у груди повітря, наче ковальський міх, щоб вистачило дихання. Та на перший раз у нього нічого не вийшло. Вдруге з рота в нього вирвався свист, як із морського свистка. Тільки на третій раз усе вийшло як слід, аж занадто.

Пан князь затупотів ногами і хотів був вигукнути:

— А бий тебе грім, бісова забрьохо!

Та язик у нього якось дивно повернувся, і з князівського рота вилетіло:

— А бий тебе грім, бісова завірюхо!

У цю ж мить поряд з ним стала якась дивна жінка. Не стара й не молода, в лляній хустині й довгій сорочці з товстого полотна.

— Хто тобі дозволив стати поряд зі мною на помості? — закричав князь.

Та жінка в хустині не дуже дала на себе кричати. Голоском гострим, наче вітер, що віє через осоку, вона відрізала:

— Хіба пан князь мене сам не покликав?!

— Щоб я тебе кликав?! — і пан князь узяв цілий ринок за свідка, що такого не було.

Та жінка в хустині й сорочці з товстого полотна повернула до нього лице, гостре, паче сокирка. Очі в неї блищали люто-прелюто.

— А хіба пан князь не сказав «завірюха»? На це слово я й прийшла. Я і є завірюха, а звуть мене Мелузина! — Вона війнула лляною хустиною, і з пана князя злетів артилерійський капелюх.

Князь на очах у всього Їчина не схотів так просто здатися. Кивнув він Фріцекові, той підняв капелюх і подав ще князю срібний сюрчок.

— Зараз побачиш, що це значить — скинути з мене капелюх! — промовив пан князь і засюрчав.

В ту ж мить од ратуші затупали чобітьми семеро стражників. Попереду біг бурмистер і кричав:

— Де це видано — скидати з пана князя капелюх! — І показав обома руками, звідки який стражник має хапати Мелузину.

Тільки ж Мелузина на стражників та бурмистра навіть не глянула, мовби то були сім купок бурякової гички. Вперлася вона міцніше ногами у землю і потрусила хусткою перед княгинею. Княгиню наче щось ухопило в обійми і відірвало від землі, роздимаючи кринолін. Закрутило її в повітрі і вже мало не понесло через ринок. Добре, що покоївки встигли схопитися за дротяний каркас криноліна і затримати княгиню.

Тут уже чаша терпіння пана князя перелилась через вінця. Простяг він руку, вхопив сурму, яку подав йому лакей Фріцек, і засурмив тривогу.

— Я тобі покажу крутити моєю княгинею, наче дзигою!

І засурмив знову. Полинув гучний, пронизливий звук аж до казарм у липовій алеї. Там відповіла князю інша військова сурма, почуло її військо і зразу ж вишикувалося. А їчинський генерал узяв театральний бінокль і подивився на ринковий майдан.

— Оце так, гнати проти однієї баби усе військо! Я сам скручу її в баранячий ріг на очах у пана князя.

Наказав він засурмити собі, щоб веселіше було на серці, і вирушив. Доїхав до ринку, вклонився княгині, а панові князю відрапортував:

— Для більшої слави війська я сам один скручу її в баранячий ріг!

Генерал зробив крок до Мелузини — і враз усе золото, яким він був обвішаний і обшитий, затрусилося на ньому від вітру. Тоді він гукнув до Мелузини:

— Ану маршірен марш з міста Їчина!

Та Мелузина вже почала свою вітровійну роботу. Віяла хустиною, віяла сорочкою з товстого полотна. Як фуркнуло, як повіяло на генерала!

— Рятуйте мене, ясний імператоре та всі його родичі! — вигукнув генерал і став, як укопаний.

Мелузина вимахувала хустиною, а збоку підвівала сорочкою. Але генерал був важкенький від золота, тож і стояв непорушно.

Але на ринку діялось таке, що аж страх.

Вітер повалив годинникаря Семерада і кравця Вейделечека.

Бабів перемішало, і кошики літали в повітрі, як бомби.

Вивіяло всю воду з басейну.

Димар на ратуші розсипався, мов його громом рознесло.

— Що занадто, того досить, — промовив, нарешті, Румцайс, який стояв разом з Манкою та Ціпісеком під галереєю і дивився, що витворяє Мелузина.

Підійшов він і сказав Ціпісеку:

— Говори весь час, куди вона повертатиметься.

На цих словах він ухопив Мелузину та й поніс. І куди Ціпісек показує, туди він і повертається, щоб віяло йому не в обличчя. А коли Мелузина дмухала просто в очі, Румцайс теж дмухав проти неї.

Манка бігла попереду і відчиняла всі двері аж на самий вершечок надбрамної башти. Притягнувши туди Мелузину, висадив її Румцайс на галерею і сказав:

— От звідси і вій собі та дмухай.

Втекти в інше місце з такої висоти Мелузина не могла, отож сиділа та дмухала. В Їчині все було спокійно, зате в Ржаголецькому лісі цілу ніч буки билися об дуби. Багато дерев поламало.

Румцайс слухав, слухав це та й каже:

— Грім і блискавка! Гарну штуку встругнули нам його величність разом із паном князем!


18. Як Румцайс підпирав греблю | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 20. Як Румцайс підстрелив крижану пташку