home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



21. Як Румцайс садив дубок для Манки

Одного разу каже Румцайс Манці:

— Посадив я для тебе на узліссі дубок, щоб сиділа ти в холодку, коли дивитимешся в сонячний день на Їчин.

Манка відповіла, що порозкошує в холодку сьогодні ж по обіді.

Якраз у ту пору їчинська княгиня позирала з вікна на ринковий майдан і зітхала:

— На цьому майдані саме лиш каміння! Я вже не можу на нього дивитися.

Пан князь швиденько взув черевики з гострими підборами і тупнув ногою. Коли прибігли слуги, наказав:

— Негайно посадити посеред майдану дерево!

І кинув лакею Фріцеку два крейцери.

— Ти, Фріцеку, будеш усім командувати.


Лакей Фріцек звелів чотирьом поденникам узяти мотики і повів їх просто до дубочка, що його Румцайс посадив для Манки. Заходилися поденники викопувати дубок, та ба! Адже цей дубок садив Румцайс, і кожен корінь його сидів у землі, мов залізо в залізі.

— Перепаде нам од пана князя! — злякався лакей Фріцек.

Раптом перед ними з'явилася якась дивна жінка. На голові мала лляну хустину, на плечах — сорочку з грубого полотна.

— Я вам підсоблю! — просичала вона, немов вітер просвистів у заростях осоки.

Та у Фріцека був поганий настрій, і він сказав жінці, що вона нездатна навіть горіхи з дерева збивати. Тоді жінка сягнула в кишеню, витягла крижану пташку і посадила її на долоню. Пташка пурхнула до Румцайсового дубка, і жінка потрусила сорочкою в той бік. Ту ж мить знявся шалений вітер, і Фріцеків капелюх залетів на дві версти.

Дубок спершу стояв міцно і не віддавав жодного листочка. Та незабаром почав він слабнути, і потім повалився, вивернувши коріння. Тоді дивна жінка крикнула поденникам:

— Скажіть тому телепню, котрий женеться за капелюхом, що я — Мелузина!

Фріцек упіймав капелюх і повернувся, коли все вже було зроблено. Поденники поклали дубок на два вози і вирушили назад до Їчина. На ринковому майдані кайлами вибили шмат бруківки і посадили дубок.

Княгиня підсунула до вікна золоте крісло і замішувалася деревцем, приказуючи:

— Ах, як любо мені дивитися на цей дубок!


А Манці на ту пору теж закортіло посидіти під дубком і подивитись на Їчин. Але дубка не було, тільки ямка зяяла в сирій землі.

— Румцайсе, хтось викопав дубок, який ти для мене посадив! — загукала Манка.

— Та невже?! — крикнув Румцайс і вмить опинився біля Манки.

Оглянув він ямку і гукнув із ліщини Ціпісека. Мовив йому:

— Біжи-но в Їчин, глянь, чи не росте там де-небудь дуб, якого раніше не було!

За хвилину подав Ціпісек з надбрамної башти знак, що на ринковому майдані росте дубок, якого раніше не було там.

— Я йду в Їчин, — мовив Румцайс до Манки. — А ти поливай ямку, щоб не пересохла, поки я повернуся.

Манка поливала ямку водою з потоку, а Румцайс швидкою ходою подався через поле до Їчина.


А тим часом підсунув до вікна золоте крісло і сам князь. Дивився на дубок він, дивилася княгиня. Спершу милувалися, але незабаром це їм надокучило.

— Цей дубок занадто натюрель![28] Росте собі, як хоче, — зітхнула у шовкову хусточку княгиня.

Князь зміряв дерево очима і щось накреслив пальцем у повітрі.

— Я накажу підстригти його по-французькому. Він стане круглий і чудово пасуватиме до вашої перуки, — промовив князь.

Княгиня заплескала в долоні й покликала покоївку — передати Фріцеку, щоб узяв ножиці й обстриг дуб а ля франсе[29].

Але під надбрамну башту вже прибіг Румцайс. На бігу кричав:

— Не бувати тому, щоб славний дуб був панству за цяцьку!

Він добіг до ринкового майдану і вже простяг був руку до дубка. Раптом із-за басейну вихопилась якась дивна жіноча постать.

— От я тебе і спіймала, Румцайсе, на цьому майдані! Тут я тебе і роздмухаю на кострицю!

І пустила з долоні крижану пташку, а потім сіконула лляною хустиною, як ножем, ще й свою груботкану сорочку розкрутила, наче дзвін. Тоді помчала слідом за крижаною пташкою просто на Румцайса.

А в Румцайса навіть пістоль не був заряджений. Тільки й зміг він стиха промовити:

— Грім і блискавка!

І коли Мелузина була на якийсь крок від нього, виставив назустріч їй пальці, поворушив ними і сказав:

— Ту-ру-ру!

Тоді скрутився, як пружина, і Мелузина перелетіла через нього.

Обернулася завірюха легко, наче на осі. Хустиною сіконула, як ножем, і знову сорочку розкрутила дзвоном. Пригнулася до землі і помчала на Румцайса.

Румцайс знову:

— Ту-ру-ру!

І перестрибнув її.

І зразу ж притулився спиною до дубка.

А Мелузина січе хустиною, наче блискавкою, й сорочку розкручує, як громову хмару. І знову кинулася на Румцайса.

Румцайс цим разом не встиг поворушити пальцями. Ледве зумів ухилитися від Мелузини правим боком.

Дубок не витримав — упав. А Мелузина не могла вже спинитись і з розгону налетіла на замок.

Замкова брама розскочилася, наче два крила.

Вікно хряпнуло панові князю й княгині перед самими очима; княгиня злякалася так, що три тижні після того все повторювала одне чудернацьке слово:

— Жожоло!

А пан князь белькотав:

— Ложожо!

Румцайс завдав повалений дубок собі на плече, Ціпісек ззаду притримував молоді пагінці, і вони вдвох понесли його до Ржаголецького лісу. Посадовили дубок у ямку, і Манка нарешті змогла всістися в холодку і дивитись на Їчин.


20. Як Румцайс підстрелив крижану пташку | Пригоди Румцайса (на украинском языке) | 22. Як Румцайс схопив нежить